Наркотики чи ліки? - Агентство Медичного Маркетингу

Наркотики чи ліки?

👁 2 724

21-23 травня цього року у Києві відбулася Міжнародна конференція високого рівня «Українське суспільство і наркотики: розбудова нового стратегічного підходу». Це спільний проект Державної служби України з контролю за наркотиками, Національної академії правових наук України, Управління ООН з наркотиків і злочинності (УНП) та Групи Помпіду Ради Європи.

У конференції взяли участь провідні фахівці з юриспруденції, медицини, міжнародні експерти зі світовими іменами у сфері наркополітики, соціальні працівники, представники інститутів громадянського суспільства.

Голова Державної служби України з контролю за наркотиками Володимир Тимошенко у вступному слові зазначив, що Служба інтенсивно розвиває міжнародне співробітництво. Так, за сприяння Групи Помпіду Ради Європи, інших міжнародних організацій Держслужба України з контролю за наркотиками завершує розробку проекту Національної стратегії з наркотиків на період до 2020 року. А доопрацьований проект Стратегії за підсумками цієї міжнародної експертизи буде винесено на розгляд Президента України.

Одним із ключових виступів на конференції була доповідь голови правління ВГО «Українська Ліга паліативної допомоги» Василя Князевича, що стосувалася доступності наркотичних знеболювальних препаратів та паліативної допомоги. Після конференції ми узяли у нього інтерв’ю.

– Василю Михайловичу, у нещодавньому номері газети «Ваше здоров’я» ми порушили тему паліативної допомоги в Україні…

– Я читав статтю, цікава, але надто емоційна. У нашій справі – розбудови хоспісної служби – потрібно бути поміркованішими. Це дуже багатогранна проблема, яку неможливо розв’язати «вже і зараз». Паліативна допомога – це підхід, спрямований на поліпшення якості життя невиліковно хворих людей і членів їхніх родин, їх психологічної, соціальної та духовної підтримки, оцінки й усунення неприємних симптомів захворювання, передовсім – болю. І саме це питання я порушив на конференції. Зокрема, тому, що боротьба з обігом наркотиків в Україні у нас іноді перетворюється на боротьбу із лікарями, котрі ці опіоїдні препарати призначають хворим. Але ви вдумайтеся – страшна цифра – щороку в Україні у неймовірних муках, із болем, від раку і СНІДу та інших захворювань помирає близько 480 тисяч осіб, що потребують паліативної допомоги! Тому, що б там хто казав про хоспіси, психологічну підтримку людей, котрі помирають… Без потужних знеболювальних засобів ми не можемо допомогти їм достойно прожити свої останні дні й піти з життя. І зважте, що на їхні муки дивляться близькі та рідні!

– Але ж у нашій країні, з нашою ментальністю дозволити навіть контрольований обіг наркотичних препаратів – уже небезпечно… Чи не пошириться наркоманія?

– Наркоманія серед хворих?! Є такі дані: менш як в 1% пацієнтів, котрі отримували опіоїди, проявлялася залежність. Це невеличкий відсоток. Подумайте самі: якщо людині залишилося жити кілька місяців, нехай навіть півроку, то навряд чи їй вдасться стати хронічним наркоманом. Вона не встигне звикнути до цих ліків. Наголошую: саме ліків! Тому що цими засобами ми даємо людям шанс піти з життя спокійно, не божеволіючи від болю. На рахунок опіоїдних ліків існують чіткі рекомендації ВООЗ. Це і підбір індивідуальної дози для хворого, це і терміни видання рецептів на опіоїдні препарати – не менше 30 днів. До того ж одразу ніхто не приписує хворому опіоїди. Діє затверджена ВООЗ триступенева шкала болю. І одним із завдань паліативної допомоги є контроль цієї шкали. Спочатку знеболення відбувається за допомогою анальгетиків, потім – середніх опіатів, наприклад трамадолу. А вже на останній, третій, стадії, коли біль не можна вгамувати нічим, застосовується морфін. Але ви повинні розуміти, що я зараз описав ідеальну схему. Того, що в Україні немає; тільки близько 15% хворих із хронічним болем мають доступ до адекватного знеболення. Я вже мовчу про асортимент знеболювальних засобів, яких взагалі (офіційно) немає у нашій країні: суспензії, таблетки пролонгованої дії, пластирі і таке інше. Хотілося б докорінно змінити цю ситуацію.

Щодо нашої ментальності, тут є подвійне дно: з одного боку, лікар часто живе з осторогою, аби не виписати чого зайвого, з іншого – той, хто зловживає доступом до наркотичних засобів, має понести покарання згідно із законом. Це аксіома. На жаль, наша країна поки що не стала партнером лікаря і пацієнта. Існує безліч документів і комісій, що регламентують і контролюють призначення ліків і які не дають можливості надати повноцінну допомогу хворим. Що вже говорити про периферію – знеболювальних засобів немає ні у сімейних лікарів, ні в амбулаторіях, ні у ФАПах!

– Але ж Україна підписала угоди про доступність опіоїдних анальгетиків для невиліковних хворих…

– Це правда, а саме: Єдину конвенцію ООН 1961 року і Конвенцію ООН щодо психоактивних речовин… До цих угод внесено списки ліків, якими необхідно забезпечити хворих, і на ці списки орієнтується більшість розвинених країн. Але останнім часом в Україні зменшився обсяг споживання опіоїдних анальгетиків і доступності для хворих… у десятки(!) разів. А реально в обмежених кількостях для паліативних пацієнтів доступний тільки ін’єкційний морфін. І взагалі, у нас склалася цікава ситуація: державні органи, котрі покликані боротися з важкими наркотиками, такими як героїн, кокаїн, марихуана, амфетаміни, чомусь починають регулювати обіг опіоїдів у медичній сфері. Через це вони часто сприймають хворого як наркомана, а лікаря – як наркодилера. До чого це призводить? Лікарі бояться призначати високі дози наркотичних знеболювальних засобів, а то й не знають, як правильно підібрати дозування! Це потрібно змінити. У світі існує багато рекомендацій щодо керування болем. Та всі вони зводяться до того, що урядові структури мають підтримувати певний баланс, захищаючи населення і лікарів від утягування у наркобізнес, водночас забезпечуючи всіх невиліковних хворих знеболювальним.

– Що ви очікуєте від цієї конференції?

– Мета цієї конференції – скорочення незаконної пропозиції наркотиків та попиту на них, досягнення балансу в наркополітиці держави між каральними заходами щодо незаконного обігу наркотиків та забезпечення їх доступності в легальному обігу. Мене, як лікаря, болісно турбують обидві проблеми: наркоманії як явища, що призводить до високої смертності, поширення СНІДу і розповсюдження наркотиків; та як засобу лікування тих же наркоманів і догляду за паліативними хворими. Тому ми подали свої пропозиції, і їх було внесено до проекту «Національної стратегії України щодо наркотиків» (на період до 2020 року).

– Це стосується…

– Першочергово: забезпечення доступності наркотичних лікарських і психотропних засобів. Для цього ми пропонуємо:

– здійснити оцінку потреб у наркотичних засобах, керуючись міжнародними методиками у цій сфері, та формування відповідних квот;

– розробити з урахуванням світового досвіду та впровадити стандартні схеми застосування наркотичних лікарських засобів для лікування захворювань, які цього потребують;

– забезпечити доступ до наркотичних лікарських засобів через первинну ланку медичної допомоги, сімейних лікарів;

– здійснити реорганізацію та розширення мережі аптек із правом зберігання та видачі наркотичних засобів;

– забезпечити використання наркотичних засобів на засадах науково-доказової медицини.

– А щодо безпосередньо паліативної допомоги?

– Для нас очевидно – це розробка закону України «Про затвердження національної програми розвитку паліативної допомоги в Україні». І в цьому контексті ми вважаємо, що необхідно забезпечити такі пункти:

– проведення національної оцінки потреб у паліативній допомозі, у лікарських засобах, насамперед для полегшення болю;

– розроблення та прийняття відповідно до керівних принципів ВООЗ стандартів і клінічних протоколів надання паліативної допомоги;

– сприяння національному виробництву таблетованого морфіну;

– створення системи державної підтримки виробників та аптек, які мають ліцензії на обіг підконтрольних речовин, із метою розширення їхнього асортименту та доступності;

– забезпечення медичних закладів та аптечної мережі таблетованими і пролонгованими формами опіоїдних анальгетиків;

– призначення наркотичних засобів для пацієнтів із хронічним больовим синдромом онкологічної та неонкологічної природи лікуючим лікарем без погодження та комісійного перегляду;

– введення обов’язкового навчального курсу з паліативної допомоги в медичні навчальні програми підготовки студентів і післядипломної підготовки лікарів, фельдшерів, медсестер, консультантів та соціальних працівників.

 
 
 

Поділитися:

ХАЙП-МАРКЕТИНГ

Книги


книги

АНФО

АММ в соц.мережах:

Scroll to Top

Агентство Медичного Маркетингу